Інтерес до проблеми лептоспірозу зумовлений його роллю в інфекційній патології. Щорічно в Херсонській області реєструються спорадичні випадки захворювань на лептоспіроз серед населення міста..
Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом. Різноманітність клінічних проявів ускладнює своєчасну діагностику лептоспірозу, що веде до пізньої госпіталізації і погіршення прогнозу. Для лептоспірозу характерна виражена сезонність, значне зростання захворюваності відбувається якраз наприкінці літа та на початку осені.
Хворобу спричинюють патогенні лептоспіри, яких за антигенною структурою налічується понад 200 серологічних варіантів, об’єднаних у 25 серогруп. Основне значення в патології людини мають серовари icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, hebdomadis, canicola, pomona та ін.
Лептоспіри стійкі до дії низких температур (добре зберігаються в замороженому стані), виживають у воді від 2-х до 17-ти діб, у вологому ґрунті можуть виживати до 279 діб. Однак лептоспіри дуже чутливі до висушування, сонячного випромінювання, високої температури, кислот, препаратів хлору.
Резервуаром збудника лептоспірозу у природі є дикі гризуни (щури, миші, ондатри), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспір у довкілля з сечею. Основним носієм серогрупи grіppotyphosa є звичайні полівки, pomona – польові миші, icterohaemorrhagіae – сірі щури. Їх виділеннями забруднюються вода, грунт, харчові продукти.
Основним фактором передачі збудників від гризунів є вода водойм, або вологий грунт. Особливу небезпеку представляють вода невеликих водойм, в яких вода непроточна або слабо проточна, заболочені місцевості, приозерні зарості, заплави річок. Зараження частіше відбувається під час купання, ловлі риби, догляду за хворими тваринами, під час проведення земельних та сільськогосподарських робіт, а також під час вживання в їжу забруднених води і харчів. До групи ризику належать працівники: тваринники, меліоратори, працівники м’ясокомбінатів, очисних споруд і каналізації, мисливці, рибалки, шахтарі.
Слід зазначити, що хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей.
Лептоспіри проникають в організм людини через слизові оболонки, кон’юнктиву та ушкоджену шкіру (мікротріщини, подряпини), потім з кров’ю розносяться по всьому організму. Живі лептоспіри та продукти їх життєдіяльності спричинюють патологічні зміни в нирках, печінці (часто з жовтяницею), викликають ураження нервової системи, серцево-судинної, дихальної систем. Можливий розвиток ДВЗ-синдрому, інфекційно-токсичного шоку.
Інкубаційний період триває від 1 до 20 діб, частіше – 7-14 діб.
Початок захворювання завжди гострий, часто раптовий (хворі можуть зазначити навіть годину), з трясучим ознобом, гарячкою (підвищення температури тіла до 39-40 °С і вище), вираженими симптомами інтоксикації: загальною слабкістю, сильним головним болем, запамороченням, нудотою, блюванням; можливі збудження, марення, непритомний стан. Для лептоспірозу характерні міалгії, особливо в литкових м’язах, стегнах, попереку. При огляді хворого звертають на себе увагу гіперемія й одутлість обличчя, почервонілі («кролячі») очі, герпетичні висипання на губах, крилах носа. Один із провідних синдромів при лептоспірозі – геморагічний. Клінічно навіть при легкому перебігу хвороби відзначаються петехії на грудях, крововиливи в кон’юнктиву, місцях ін’єкцій, а при тяжчому – легеневі, маткові, кишкові кровотечі, крововиливи у життєво важливі органи, що може призвести до летального наслідку. Летальність при тяжкій жовтяничній формі лептоспірозу становить 30%, при тяжкій безжовтяничній формі – 0,6-1,0%. Госпіталізація хворих обов’язкова за клінічними показами.
Необхідними профілактичними заходами попередження захворювань на лептоспіроз є дератизаційні заходи, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення виділеннями гризунів; заборона вживання води з відкритих водойм; використання захисного одягу (гумове взуття, гумові рукавички, комбінезони) під час робіт у несприятливих умовах, догляду за хворими тваринами; проведення ветеринарно-санітарних і меліоративних робіт.
Увага Лептоспіроз!
Інтерес до проблеми лептоспірозу зумовлений його роллю в інфекційній патології. Щорічно в Херсонській області реєструються спорадичні випадки захворювань на лептоспіроз серед населення міста..
Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом. Різноманітність клінічних проявів ускладнює своєчасну діагностику лептоспірозу, що веде до пізньої госпіталізації і погіршення прогнозу. Для лептоспірозу характерна виражена сезонність, значне зростання захворюваності відбувається якраз наприкінці літа та на початку осені.
Хворобу спричинюють патогенні лептоспіри, яких за антигенною структурою налічується понад 200 серологічних варіантів, об’єднаних у 25 серогруп. Основне значення в патології людини мають серовари icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, hebdomadis, canicola, pomona та ін.
Лептоспіри стійкі до дії низких температур (добре зберігаються в замороженому стані), виживають у воді від 2-х до 17-ти діб, у вологому ґрунті можуть виживати до 279 діб. Однак лептоспіри дуже чутливі до висушування, сонячного випромінювання, високої температури, кислот, препаратів хлору.
Резервуаром збудника лептоспірозу у природі є дикі гризуни (щури, миші, ондатри), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспір у довкілля з сечею. Основним носієм серогрупи grіppotyphosa є звичайні полівки, pomona – польові миші, icterohaemorrhagіae – сірі щури. Їх виділеннями забруднюються вода, грунт, харчові продукти.
Основним фактором передачі збудників від гризунів є вода водойм, або вологий грунт. Особливу небезпеку представляють вода невеликих водойм, в яких вода непроточна або слабо проточна, заболочені місцевості, приозерні зарості, заплави річок. Зараження частіше відбувається під час купання, ловлі риби, догляду за хворими тваринами, під час проведення земельних та сільськогосподарських робіт, а також під час вживання в їжу забруднених води і харчів. До групи ризику належать працівники: тваринники, меліоратори, працівники м’ясокомбінатів, очисних споруд і каналізації, мисливці, рибалки, шахтарі.
Слід зазначити, що хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей.
Лептоспіри проникають в організм людини через слизові оболонки, кон’юнктиву та ушкоджену шкіру (мікротріщини, подряпини), потім з кров’ю розносяться по всьому організму. Живі лептоспіри та продукти їх життєдіяльності спричинюють патологічні зміни в нирках, печінці (часто з жовтяницею), викликають ураження нервової системи, серцево-судинної, дихальної систем. Можливий розвиток ДВЗ-синдрому, інфекційно-токсичного шоку.
Інкубаційний період триває від 1 до 20 діб, частіше – 7-14 діб.
Початок захворювання завжди гострий, часто раптовий (хворі можуть зазначити навіть годину), з трясучим ознобом, гарячкою (підвищення температури тіла до 39-40 °С і вище), вираженими симптомами інтоксикації: загальною слабкістю, сильним головним болем, запамороченням, нудотою, блюванням; можливі збудження, марення, непритомний стан. Для лептоспірозу характерні міалгії, особливо в литкових м’язах, стегнах, попереку. При огляді хворого звертають на себе увагу гіперемія й одутлість обличчя, почервонілі («кролячі») очі, герпетичні висипання на губах, крилах носа. Один із провідних синдромів при лептоспірозі – геморагічний. Клінічно навіть при легкому перебігу хвороби відзначаються петехії на грудях, крововиливи в кон’юнктиву, місцях ін’єкцій, а при тяжчому – легеневі, маткові, кишкові кровотечі, крововиливи у життєво важливі органи, що може призвести до летального наслідку. Летальність при тяжкій жовтяничній формі лептоспірозу становить 30%, при тяжкій безжовтяничній формі – 0,6-1,0%. Госпіталізація хворих обов’язкова за клінічними показами.
Необхідними профілактичними заходами попередження захворювань на лептоспіроз є дератизаційні заходи, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення виділеннями гризунів; заборона вживання води з відкритих водойм; використання захисного одягу (гумове взуття, гумові рукавички, комбінезони) під час робіт у несприятливих умовах, догляду за хворими тваринами; проведення ветеринарно-санітарних і меліоративних робіт.