Однією з найпоширеніших у світі та надзвичайно небезпечних інвазійних хвороб тварин і людей є токсоплазмоз. Нині хворобу зареєстровано більш ніж у 300 видів ссавців і 60 видів птахів. Джерелом токсоплазмозної інвазії для людей, здебільшого, є свійські тварини.
За даними науковців, до 90 % котів і собак в різних країнах світу уражені збудниками токсоплазмозу. Особливо висока ураженість токсоплазмами зареєстрована серед гризунів. В синантропних вогнищах джерелом інвазії є велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, коні, віслюки, свині, м’ясоїдні тварини, качки, гуси, індики, цесарки, папуги та інші тварини.
Основними факторами, які зумовлюють широке розповсюдження токсоплазмозу, є такі:
-велика чисельність безпритульних котів;
-величезна репродуктивна здатність паразитичних організмів і виключна стійкість у зовнішньому середовищі ооцист, яких виділяють коти;
-інвазійність усіх стадій життєвого циклу токсоплазм для ссавців і багатьох видів птахів;
-адаптація їх до широкого кола проміжних хазяїв;
-тривале перебування цист в організмі інвазованих тварин;
-значна кількість джерел, шляхів зараження і факторів передачі збудників інвазії.
Збудником токсоплазмозу є одноклітинний паразитичний організм Toxoplasmagondii. Дефінітивними хазяями одноклітинних організмів є коти, проміжними – хребетні тварини і людина. Цикл розвитку токсоплазм включає чергування статевого (в кишечнику котів) і безстатевого (в організмі ссавців і птахів) стадій розмноження. У процесі безстатевого розмноження в організмі проміжного хазяїна утворюються дві форми паразита: трофозоїти і тканинні цисти.
Трофозоїти з’являються у тканинах тварин у гострій стадії хвороби. Вони є чутливими до хіміопрепаратів. Цисти мають власну щільну оболонку, через яку не проникають антитіла та лікарські препарати. Вони зберігаються в організмі десятки років і зумовлюють хронічний перебіг хвороби.
Основним джерелом зараження токсоплазмами тварин є пероральне проникнення в їх організм спорульованих ооцист. Для м’ясоїдних тварин (перш за все собак і котів) – заковтування сирого м’яса (овець, свиней, гризунів) з цистами токсоплазм.
Людина може заразитися токсоплазмами при вживанні в їжу погано термічно обробленого м’яса з цистами або псевдоцистами паразита, сирого молока (особливо від кіз), в якому можуть знаходитися ендозоїти токсоплазм. Крім того, необхідно враховувати можливість зараження людини через спорульовані ооцисти токсоплазм (при контакті з котами або предметами догляду за ними, забрудненими спорульованими ооцистами).
Зараження котів може відбуватися не лише через м’ясо з цистами токсоплазм, а і при заковтуванні спорульованих ооцист паразита. Проте, після цього виділяють ооцисти не більше, ніж 50 % інвазованих токсоплазмами котів.
Клінічні ознаки хвороби у м’ясоїдних тварин проявляються пригніченням, втратою апетиту, підвищенням температури тіла. Найбільш чутливими до дії токсоплазм є органи зору і центральна нервова система. При цьому виникає запалення рогівки і передньої камери ока, зміна розмірів зіниці і реакції на світло, сліпота, кон’юнктивіт, порушення координації рухів, підвищення внутрішньочерепного тиску, гідроцефалія, важкість при ковтанні корму та їжі. Закінчується хвороба парезами і паралічами кінцівок. Парези супроводжуються розслабленням сфінктерів прямої кишки і сечовидільного каналу (мимовільне виділення фекалій і сечі). Тварини гинуть через 10-15 діб при наявності паралічів кінцівок.
У боротьбі з токсоплазмозом необхідно одночасно застосовувати не менше двох препаратів антипротозойної дії. Обов’язковим є призначення глюкокортикоїдів (преднізолон – 20-40 мг/добу перорально, 12-15 діб), фоліанту кальцію – 10 мг/добу перорально, дегідратаційну та інфузійно-дезінтоксикаційну терапію. Кожні 10 діб необхідно проводити заміну одного або двох препаратів. Можна призначати делагіл у дозі 250 мг 3 рази за добу, кліндаміцин (450 мг упродовж доби), спіраміцин (1 г три рази на добу), трихопол (250 мг чотири рази на добу), доксициклін (100 мг 2 рази за добу). Всі препарати застосовують перорально.
Антибіотики, нейролептики, гепатопротектори, гормональні та інші препарати також повинні застосовуватися у боротьбі з токсоплазмозом. При терапії хронічного токсоплазмозу немає необхідності у здійсненні специфічного антипротозойного лікування. Необхідно проводити традиційну терапію супутніх хвороб. Лікування у період загострення хронічного токсоплазмозу має бути комплексним.
З метою профілактики токсоплазмозу необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних заходів. Ветеринарним фахівцям потрібно звернути особливу увагу на багаточисельні повідомлення про те, що із організму тварин токсоплазми найбільш інтенсивно виділяються з навколоплідною рідиною, плацентою, абортованими й мертвонародженими плодами.
У зв’язку з тим, що пацюки і миші нерідко бувають у значній мірі інвазованими токсоплазмами, необхідно регулярно проводити дератизацію тваринницьких приміщень.
Потрібно виключити контакт котів із сільськогосподарськими тваринами, адже після зараження коти здатні упродовж доби виділяти з фекаліями мільйони ооцист токсоплазм. Цисти збудників у м’ясі можуть загинути при нагріванні до 66-70°С упродовж 15-20 хвилин. Заморожування до температури -20°С з наступним розморожуванням, засолка, копчення, або маринування не гарантує знищення цист токсоплазм у м’ясі.
03.12.2018
Токсоплазмоз
Однією з найпоширеніших у світі та надзвичайно небезпечних інвазійних хвороб тварин і людей є токсоплазмоз. Нині хворобу зареєстровано більш ніж у 300 видів ссавців і 60 видів птахів. Джерелом токсоплазмозної інвазії для людей, здебільшого, є свійські тварини.
За даними науковців, до 90 % котів і собак в різних країнах світу уражені збудниками токсоплазмозу. Особливо висока ураженість токсоплазмами зареєстрована серед гризунів. В синантропних вогнищах джерелом інвазії є велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, коні, віслюки, свині, м’ясоїдні тварини, качки, гуси, індики, цесарки, папуги та інші тварини.
Основними факторами, які зумовлюють широке розповсюдження токсоплазмозу, є такі:
-велика чисельність безпритульних котів;
-величезна репродуктивна здатність паразитичних організмів і виключна стійкість у зовнішньому середовищі ооцист, яких виділяють коти;
-інвазійність усіх стадій життєвого циклу токсоплазм для ссавців і багатьох видів птахів;
-адаптація їх до широкого кола проміжних хазяїв;
-тривале перебування цист в організмі інвазованих тварин;
-значна кількість джерел, шляхів зараження і факторів передачі збудників інвазії.
Збудником токсоплазмозу є одноклітинний паразитичний організм Toxoplasmagondii. Дефінітивними хазяями одноклітинних організмів є коти, проміжними – хребетні тварини і людина. Цикл розвитку токсоплазм включає чергування статевого (в кишечнику котів) і безстатевого (в організмі ссавців і птахів) стадій розмноження. У процесі безстатевого розмноження в організмі проміжного хазяїна утворюються дві форми паразита: трофозоїти і тканинні цисти.
Трофозоїти з’являються у тканинах тварин у гострій стадії хвороби. Вони є чутливими до хіміопрепаратів. Цисти мають власну щільну оболонку, через яку не проникають антитіла та лікарські препарати. Вони зберігаються в організмі десятки років і зумовлюють хронічний перебіг хвороби.
Основним джерелом зараження токсоплазмами тварин є пероральне проникнення в їх організм спорульованих ооцист. Для м’ясоїдних тварин (перш за все собак і котів) – заковтування сирого м’яса (овець, свиней, гризунів) з цистами токсоплазм.
Людина може заразитися токсоплазмами при вживанні в їжу погано термічно обробленого м’яса з цистами або псевдоцистами паразита, сирого молока (особливо від кіз), в якому можуть знаходитися ендозоїти токсоплазм. Крім того, необхідно враховувати можливість зараження людини через спорульовані ооцисти токсоплазм (при контакті з котами або предметами догляду за ними, забрудненими спорульованими ооцистами).
Зараження котів може відбуватися не лише через м’ясо з цистами токсоплазм, а і при заковтуванні спорульованих ооцист паразита. Проте, після цього виділяють ооцисти не більше, ніж 50 % інвазованих токсоплазмами котів.
Клінічні ознаки хвороби у м’ясоїдних тварин проявляються пригніченням, втратою апетиту, підвищенням температури тіла. Найбільш чутливими до дії токсоплазм є органи зору і центральна нервова система. При цьому виникає запалення рогівки і передньої камери ока, зміна розмірів зіниці і реакції на світло, сліпота, кон’юнктивіт, порушення координації рухів, підвищення внутрішньочерепного тиску, гідроцефалія, важкість при ковтанні корму та їжі. Закінчується хвороба парезами і паралічами кінцівок. Парези супроводжуються розслабленням сфінктерів прямої кишки і сечовидільного каналу (мимовільне виділення фекалій і сечі). Тварини гинуть через 10-15 діб при наявності паралічів кінцівок.
У боротьбі з токсоплазмозом необхідно одночасно застосовувати не менше двох препаратів антипротозойної дії. Обов’язковим є призначення глюкокортикоїдів (преднізолон – 20-40 мг/добу перорально, 12-15 діб), фоліанту кальцію – 10 мг/добу перорально, дегідратаційну та інфузійно-дезінтоксикаційну терапію. Кожні 10 діб необхідно проводити заміну одного або двох препаратів. Можна призначати делагіл у дозі 250 мг 3 рази за добу, кліндаміцин (450 мг упродовж доби), спіраміцин (1 г три рази на добу), трихопол (250 мг чотири рази на добу), доксициклін (100 мг 2 рази за добу). Всі препарати застосовують перорально.
Антибіотики, нейролептики, гепатопротектори, гормональні та інші препарати також повинні застосовуватися у боротьбі з токсоплазмозом. При терапії хронічного токсоплазмозу немає необхідності у здійсненні специфічного антипротозойного лікування. Необхідно проводити традиційну терапію супутніх хвороб. Лікування у період загострення хронічного токсоплазмозу має бути комплексним.
З метою профілактики токсоплазмозу необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних заходів. Ветеринарним фахівцям потрібно звернути особливу увагу на багаточисельні повідомлення про те, що із організму тварин токсоплазми найбільш інтенсивно виділяються з навколоплідною рідиною, плацентою, абортованими й мертвонародженими плодами.
У зв’язку з тим, що пацюки і миші нерідко бувають у значній мірі інвазованими токсоплазмами, необхідно регулярно проводити дератизацію тваринницьких приміщень.
Потрібно виключити контакт котів із сільськогосподарськими тваринами, адже після зараження коти здатні упродовж доби виділяти з фекаліями мільйони ооцист токсоплазм. Цисти збудників у м’ясі можуть загинути при нагріванні до 66-70°С упродовж 15-20 хвилин. Заморожування до температури -20°С з наступним розморожуванням, засолка, копчення, або маринування не гарантує знищення цист токсоплазм у м’ясі.