Висококонтагіозне вірусне захворювання з гострим перебігом, що супроводжується блюванням, проносом і дуже часто — міокардитом.
Основними мішенями, які уражує вірус, є лімфоїдна тканина, міокард і епітелій. Хвороба може перебігати в двох формах: ентеритній та міокардитній. Клінічні ознаки при ентеритній формі проявиться на 2—7-му добу після інфікування й супроводжуються депресією, відмовою від корму, незначним підвищенням температури тіла. Через 3-24 год після цього виникають блювання та пронос, що швидко призводять до зневоднення організму. Калові маси сірого або жовто-сірого кольору, з різким специфічним запахом, дуже часто з домішками крові. При зневодненні організму температура тіла знижується. З боку серцево-судинної системи спостерігаються тахікардія та недостатнє наповнення пульсу. Характерна ознака парвовірусного ентериту собак — лейкопенія яку відзначають у перші 4—5 діб захворювання. Кількість лейкоцитів у крові зменшується і становить 3000—2500 в 1 мм3. Перебіг хвороби, звичайно триває 4—5 днів, критичні 3—4-й дні. Міокардиту форму частіше виявляють у щенят 3—7-тижневого віку. Більшість їх гине із симптомами ядухи, блювання, голосного стогнання. У старшому віці міокардитна форма перебігає не так швидко і супроводжується аритмією, тахікардією, блідістю та ціанозом слизових оболонок. Його спрямованість має забезпечити максимальне підтримання фізіологічних функцій організму, особливо в перші чотири доби перебігу хвороби і включати етіотропні та симптоматичні засоби.
Для блокування вільноциркулюючого вірусу необхідно використовувати специфічні гіперімунні сироватки внутрішньом’язово в дозі 1,0 мг/кг маси тварини) або імуноглобуліни. Доцільно застосовувати інтерферони та інтерфероногени (кинорон, кониверикс, міксоферон). З метою пригнічення активності збудника призначають імуностимулятори (В-активін, тимоген, достим та ін.). За дуже вираженого блювання застосовують протиблювотні (церукал, тіетилперазин) та антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл, піпольфен, димедрол). Для запобігання дегідратації організму щоденно вводять від 35 до 40 см3/кг розчинів, які обов’язково містять іони калію, натрію, кальцію (“Трисоль”, розчин Рінгера), що нагріті до температури 37—40 °С. Найчастіше розчини призначають внутрішньовенно (крапельно або сртуменно), проте допустимі й часті підшкірні ін’єкції (по 10—20 см3). Щоб посилити антитоксичну дію регідратаційних розчинів, до їхнього складу можна вводити гемодез — 25—30% загального об’єму, а також глютамінову кислоту. З метою зменшення всмоктування токсичних речовин із кишечнику роблять очисні клізми. Для послаблення імунних реакцій застосовують кортикостероїди, зокрема дексаметазон. При порушенні діяльності серцево-судинної системи рекомендуються препарати, що стимулюють роботу міокарда (препарати камфори, серцеві глікозиди).
Найбільше значення у знищенні вірусу CVP-2 мають антитіла, які можна виявити вже через 4—5 діб після інфікування. Титр швидко наростає, досягаючи найвищого рівня на 7—10-ту добу після зараження. У нейтралізації токсинів, які надходять із кишечнику, в період порушення його епітелію, важливу роль відіграють фагоцити як печінки, так і кишечнику. Для специфічної профілактики парвовірусного ентериту собак найчастіше використовують інактивовані вакцини, які звичайно вводять дворазово (вперше— на 12—14-му тижні, вдруге — на 16—18-му тижні).Також рекомендується проведення щорічних ревакцинацій. Застосування живих вакцин у багатьох країнах заборонене, хоча, на відміну від інактивованих, вони здатні попереджувати інфікування тварин. Профілактика та оздоровчі заходи полягають в ізоляції хворих тварин і дезінфекції місць їх утримання (1%-й розчин формаліну, 4%-й— хлораміну, 2%-й розчин NaOH або КОН). У неблагополучних розплідниках запроваджують обмеження, які знімають через десять діб після останнього випадку видужання чи загибелі хворої тварини.
Збудник парвовірусного ентериту собак належить до родини Parvoviridae. Віріон являє собою сферичне утворення діаметром близько 20 нм. Вірус досить стійкий проти факторів навколишнього середовища; зберігає життєздатність при температурі 80 °С 15 хв, 60 °с — 1 год, 56 °С —24 год, 37 °С —два тижні, 20 °С —3 міс, при 4 °С — понад півроку. В сухих калових масах може зберігати активність більше року. Вірус також досить стійкий проти рН середовища. Однак збудник парвовірозу собак дуже чутливий до 0,5%-го розчину формаліну, 4%-го — хлораміну, 2%-х розчинів NaOH та КОН.
11.12.2019
Парвовірусний ентерит собак
Висококонтагіозне вірусне захворювання з гострим перебігом, що супроводжується блюванням, проносом і дуже часто — міокардитом.
Основними мішенями, які уражує вірус, є лімфоїдна тканина, міокард і епітелій. Хвороба може перебігати в двох формах: ентеритній та міокардитній. Клінічні ознаки при ентеритній формі проявиться на 2—7-му добу після інфікування й супроводжуються депресією, відмовою від корму, незначним підвищенням температури тіла. Через 3-24 год після цього виникають блювання та пронос, що швидко призводять до зневоднення організму. Калові маси сірого або жовто-сірого кольору, з різким специфічним запахом, дуже часто з домішками крові. При зневодненні організму температура тіла знижується. З боку серцево-судинної системи спостерігаються тахікардія та недостатнє наповнення пульсу. Характерна ознака парвовірусного ентериту собак — лейкопенія яку відзначають у перші 4—5 діб захворювання. Кількість лейкоцитів у крові зменшується і становить 3000—2500 в 1 мм3. Перебіг хвороби, звичайно триває 4—5 днів, критичні 3—4-й дні. Міокардиту форму частіше виявляють у щенят 3—7-тижневого віку. Більшість їх гине із симптомами ядухи, блювання, голосного стогнання. У старшому віці міокардитна форма перебігає не так швидко і супроводжується аритмією, тахікардією, блідістю та ціанозом слизових оболонок. Його спрямованість має забезпечити максимальне підтримання фізіологічних функцій організму, особливо в перші чотири доби перебігу хвороби і включати етіотропні та симптоматичні засоби.
Для блокування вільноциркулюючого вірусу необхідно використовувати специфічні гіперімунні сироватки внутрішньом’язово в дозі 1,0 мг/кг маси тварини) або імуноглобуліни. Доцільно застосовувати інтерферони та інтерфероногени (кинорон, кониверикс, міксоферон). З метою пригнічення активності збудника призначають імуностимулятори (В-активін, тимоген, достим та ін.). За дуже вираженого блювання застосовують протиблювотні (церукал, тіетилперазин) та антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл, піпольфен, димедрол). Для запобігання дегідратації організму щоденно вводять від 35 до 40 см3/кг розчинів, які обов’язково містять іони калію, натрію, кальцію (“Трисоль”, розчин Рінгера), що нагріті до температури 37—40 °С. Найчастіше розчини призначають внутрішньовенно (крапельно або сртуменно), проте допустимі й часті підшкірні ін’єкції (по 10—20 см3). Щоб посилити антитоксичну дію регідратаційних розчинів, до їхнього складу можна вводити гемодез — 25—30% загального об’єму, а також глютамінову кислоту. З метою зменшення всмоктування токсичних речовин із кишечнику роблять очисні клізми. Для послаблення імунних реакцій застосовують кортикостероїди, зокрема дексаметазон. При порушенні діяльності серцево-судинної системи рекомендуються препарати, що стимулюють роботу міокарда (препарати камфори, серцеві глікозиди).
Найбільше значення у знищенні вірусу CVP-2 мають антитіла, які можна виявити вже через 4—5 діб після інфікування. Титр швидко наростає, досягаючи найвищого рівня на 7—10-ту добу після зараження. У нейтралізації токсинів, які надходять із кишечнику, в період порушення його епітелію, важливу роль відіграють фагоцити як печінки, так і кишечнику. Для специфічної профілактики парвовірусного ентериту собак найчастіше використовують інактивовані вакцини, які звичайно вводять дворазово (вперше— на 12—14-му тижні, вдруге — на 16—18-му тижні).Також рекомендується проведення щорічних ревакцинацій. Застосування живих вакцин у багатьох країнах заборонене, хоча, на відміну від інактивованих, вони здатні попереджувати інфікування тварин. Профілактика та оздоровчі заходи полягають в ізоляції хворих тварин і дезінфекції місць їх утримання (1%-й розчин формаліну, 4%-й— хлораміну, 2%-й розчин NaOH або КОН). У неблагополучних розплідниках запроваджують обмеження, які знімають через десять діб після останнього випадку видужання чи загибелі хворої тварини.
Збудник парвовірусного ентериту собак належить до родини Parvoviridae. Віріон являє собою сферичне утворення діаметром близько 20 нм. Вірус досить стійкий проти факторів навколишнього середовища; зберігає життєздатність при температурі 80 °С 15 хв, 60 °с — 1 год, 56 °С —24 год, 37 °С —два тижні, 20 °С —3 міс, при 4 °С — понад півроку. В сухих калових масах може зберігати активність більше року. Вірус також досить стійкий проти рН середовища. Однак збудник парвовірозу собак дуже чутливий до 0,5%-го розчину формаліну, 4%-го — хлораміну, 2%-х розчинів NaOH та КОН.