Хвороби озимих зернових культур

Останніми роками на території Херсонщини в осіннє-зимовий період складаються такі погодно кліматичні умови, які певним чином впливають на фітопатологічну ситуацію в посівах озимини. Не став винятком і цей рік. По-перше, декілька років поспіль спостерігаються досить екстремальні умови осінньої посівної кампанії: висів у сухий ґрунт, нестача вологи на момент сходів озимих культур. По-друге, останні чотири роки під час глибоких відлиг взимку, завдяки підвищеному температурному режиму у денні години відбувається поновлення вегетації. Як наслідок це спричиняє як позитивні, так і негативні зрушення. Озимі зернові утворюють додаткові стебла, що при раціональному підході сприяє збільшенню врожаю, але ослаблення рослин на первинному етапі й екстремальні умови навесні (різкі коливання температури, весняні заморозки) призводять до ослаблення посівів і, як наслідок, погіршення їх фітопатологічного стану.

Значних недоборів і втрат урожаю озимої пшениці та озимого ячменю завдають грибкові хвороби, серед яких найбільш поширені кореневі гнилі, борошниста роса, септоріоз  та інші захворювання.

кореневі гнилі       борошниста роса           септоріоз

Розуміючи особливості розвитку хвороб озимих і вміючи правильно їх діагностувати, можна розробити ефективний захист і зберегти потенційну врожайність. Розглянемо докладніше особливості прояву та впливу небезпечних захворювань озимих культур і рекомендації по їх контролю.

Кореневі гнилі

Рано навесні у посівах озимих зернових культур насамперед проводиться облік кореневих гнилей. Залежно від збудника розрізняють зви­чай­ну, або (гельмінто­с­поріоз­ну) коренева гниль, фу­заріоз­ну ко­ре­неву гниль, офіобо­льоз­ну ко­ре­не­ву гниль та цер­ко­с­по­ре­ль­оз­ну ко­ре­не­ву гниль. Збуд­ники корене­вих гни­лей ура­жують ко­ре­не­ву і при­ко­ре­не­ву ча­с­ти­ни стеб­ла, ча­с­то провідну си­с­те­му, внаслідок чо­го рос­ли­ни ста­ють не­до­роз­ви­ну­ти­ми, з жов­ти­ми чи пля­ми­с­ти­ми ли­ст­ка­ми.

Ко­ре­неві гнилі роз­ви­ва­ють­ся про­тя­гом усієї ве­ге­тації, то­му їх тре­ба обліковува­ти кілька разів. Відразу, як тільки поля звільняться від снігового покрову, обов’язково проводять обстеження на кореневі гнилі. При задовільному стані посівів  на площі до 100 га про­би бе­руть у 10 місцях по діаго­налі по­ля. Для кож­ної про­би ви­ко­пу­ють поспіль у двох суміжних ряд­ках рос­ли­ни на відстані 0,5 м. На площі по­над 100 га до­дат­ко­во бе­руть по одній пробі на кожні 50 гек­тарів. Ко­рені ре­тель­но про­ми­ва­ють від ґрунту. Для візуаль­ної діаг­но­с­ти­ки хво­ро­би слід ре­тель­но ог­ля­ну­ти ко­ре­не­ву си­с­те­му рос­лин. Так, при ура­жен­ні пер­вин­них і вто­рин­них корінців і підзем­но­го міжвуз­ля на них з’яв­ля­ють­ся ко­рич­неві штри­хи і сму­ги. У пробі підраховують кількість уражених і загиблих рослин у відсотках.

Бо­рош­ни­с­та ро­са

Ця хво­ро­ба є однією з най­не­без­печні­ших для рос­ли­н ози­мої пше­ниці, оскільки спричиняє ура­ження всіх над­земних ор­га­нів рос­лин. Бо­рош­ни­с­та ро­са змен­шує асимі­ля­­ційну по­верх­ню листків, руй­нує хло­ро­філ та інші пігмен­ти, в ре­зуль­таті чо­го погіршується інтен­сивність фо­то­син­те­зу. За інтен­сив­но­го ура­ження упо­віль­нюється роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми, знижується ку­щистість рос­лин, за­три­мується ко­лосіння, при­ско­рюється дозрі­ван­ня. Не­добір уро­жаю пше­ниці через захворювання на бо­рош­­ни­с­ту росу є знач­ним за умо­ви інтен­сив­но­го ура­жен­ня пра­пор­це­во­го і дру­го­го листків рос­ли­ни і ста­но­вить 10–15, а іноді 30–50%.

На Херсонщині перші симп­то­ми за­хво­рю­ван­ня ози­мої пше­ниці на борошнисту росу спостерігалися вже восени. На схо­дах рос­лин борош­ни­с­та ро­са помітна на піхвах листків у ви­гляді ма­то­вих плям, а пізніше – біло­го па­ву­тин­но­го на­льо­ту, який ущільнюється і пе­ре­тво­рюється на ватоподібні по­ду­шеч­ки. Потім наліт по­ши­рюється на ли­ст­ко­ву пла­с­тин­ку.

Для розвитку збудника бо­рош­ни­с­тої ро­си не треба крап­лин­но-рідин­ної во­ло­ги, але йо­му не­обхідна ви­со­ка віднос­на во­логість повітря (оп­ти­маль­но – понад 80%). У силь­но ура­же­них рос­лин по­слаб­люється ку­щен­ня.  Посіви озимої пше­ниці ранніх стро­ків сівби ура­жу­ють­ся сильніше, ніж оп­ти­­маль­них. При вне­сен­ні міне­раль­них до­б­ри­в з підви­ще­ни­ми до­за­ми калію і фо­с­фо­ру хво­ро­ба роз­ви­вається слаб­ше, а за надмірної кількості азо­ту – по­си­люється.     

На ози­мих куль­ту­рах збуд­ник бо­­ро­ш­ни­с­тої ро­си зи­мує у ви­гляді по­верх­не­вої гриб­ниці, пе­ре­важ­но у піхвах лист­ків. До­дат­ко­вим дже­ре­лом інфекції є клей­сто­теції на ура­же­них рос­лин­них решт­ках.
Здебільшо­го бо­рош­ни­с­ту ро­су діаг­но­с­ту­ють у по­льо­вих умо­вах візуально за оз­на­ка­ми.

Сеп­торіоз

Ця хво­ро­ба по­ши­ре­на скрізь. Збуд­ни­ки сеп­торіозу ли­с­тя при­зво­дять до суттєвих змін фізіоло­го-біохі­міч­них про­цесів у рос­лин­но­му ор­ганіз­мі. В лист­ках ура­же­них рос­лин пше­ниці передусім знижується вміст хло­рофілу на 15–70%, ас­корбіно­вої кис­ло­ти – на 30–60 мг/%, інтен­сивність фо­то­син­те­зу — в чо­ти­ри-дев’ять разів, інтен­сивність ди­хан­ня — на 4–17%. Під впли­вом хворо­би у рос­лин погіршу­ють­ся ос­новні по­каз­ни­ки струк­ту­ри вро­жаю. Його недобір мо­же ся­га­ти понад 30%.

Сеп­торіоз про­яв­ляєть­ся у ви­гляді пля­ми­с­то­с­тей на ли­ст­ках, стеб­лах та ко­лосі. Перші симп­то­ми цієї хвороби вже спо­с­теріга­лися во­се­ни на ура­же­них схо­дах рос­лин. У результаті розвитку захворювання на ли­ст­ко­вих пла­с­тин­ках ут­во­рю­ють­ся дрібні хло­ро­тичні або ледь жов­ту­ваті пля­ми. Спо­чат­ку во­ни ма­ють нечіткий кон­тур та сла­бо відрізня­ють­ся за ко­ль­о­ром від ос­нов­ної зе­ле­ної тка­ни­ни ли­ст­ка. З ча­сом центр плям стає по­пе­ля­с­то-сірим, на ньо­му чітко про­гля­да­ють­ся тем­но-ко­рич­неві з глян­це­вим відтінком крап­ки, що яв­ля­ють со­бою пікніди па­то­ге­ну. 

Гриб по­ши­рюється пікно­с­по­ра­ми у ве­ге­таційний період. Цьо­му спри­я­ють крап­ли­ни до­щу і повітряні по­то­ки. Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми інфекції є ура­жені ли­ст­ки сходів ози­ми­ни та рос­линні решт­ки, де збуд­ник зи­мує у ви­гляді пікнід.

Діаг­но­с­ту­ва­ти сеп­торіоз у по­льо­вих умо­вах мож­на навіть візу­аль­но, без збільшу­валь­них при­ладів, або з ви­ко­ри­с­тан­ням лу­пи – за на­яв­ності ти­по­вих симп­томів, що ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ут­во­рен­ням пікнід. Іноді через схожість симп­то­мів різних пля­ми­с­то­с­тей ли­с­тя пше­ниці та відсутність на пев­них ета­пах па­то­логічно­го про­це­су пікнід збуд­ників сеп­то­ріозу буває складно діагнос­тувати за­хво­рю­ван­ня в по­льо­вих умо­вах, у та­ко­му разі за­сто­со­ву­ють біологічний ме­тод діаг­но­с­ти­ки, що по­ля­гає у ство­ренні оп­ти­маль­них умов для фор­му­ван­ня спо­ро­но­шен­ня па­­то­генів на ура­же­них фраг­мен­тах листків із по­даль­шим мікро­скопічним аналізом.

Рання та своєчас­на діаг­но­с­ти­ка хво­роб озимих зернових культур та оцінка фіто­па­то­логічно­го ста­ну посівів є важ­ли­ви­ми скла­до­ви­ми раціональ­но­го прове­ден­ня за­хис­них за­ходів в період відновлення вегетації. Для прий­нят­тя пра­виль­но­го рішен­ня що­до за­сто­су­ван­ня про­ти хво­роб фунгі­цидів хімічної гру­пи слід вра­хо­ву­ва­ти фіто­санітар­ний стан по­ля, а та­кож аг­ро­еко­логічні та еко­номічні фак­то­ри.