Африканська чума свиней – одне з найнебезпечніших вірусних захворювань, яке завдає величезних економічних збитків.
Тому важливо диференціювати АЧС від інших хвороб, таких як – класична чума свиней, бешиха, пастерильоз, сальмонельоз, синдром дерматиту та нефропатії поросят, гемофільозний полісерозит свиней (хвороба Глесера), хвороба Ауєскі, отруєння солями тяжких металів.
Особливі труднощі виникають при диференціації АЧС і класичної чуми свиней, оскільки клінічні ознаки та патолого-анатомічні зміни при обох захворюваннях майже подібні, й помітити різницю між ними може лише кваліфікований спеціаліст.
При класичній чумі свиней весь симптомокомплекс хвороби розвивається одночасно з підвищенням температури тіла, натомість при АЧС пропасниця виявляється частіше наприкінці хвороби. У першому випадку уражаються зовнішні лімфовузли, у другому – лімфовузли внутрішніх органів. При КЧС виявляються мармуровість лімфовузлів (без різкого їх збільшення), інфаркти по краях селезінки, анемія нирок із дрібними крововиливами у кірковому шарі, дифтеритичне запалення кишок. У разі АЧС характерні явища геморагічного діатезу, значне розширення кровоносних судин, гематоми, особливо в паху, залопатковій ділянці та м’язах, крововиливи різної форми та розмірів в органах і серозних оболонках. Встановлюють геморагічний гастроентерит, набряк легень, серозно-геморагічне запалення стінок жовчного міхура, розлитий драглистий набряк підслизової оболонки сліпої кишки.
Остаточний діагноз установлюють на підставі результатів спеціальних вірусологічних і серологічних досліджень.
Бешиха вражає переважно відгодівельний молодняк у віці від 3 місяців до року, рідше – новонароджених поросят. Захворюваність при цьому не перевищує 20–30%, летальність – 55–80%. Свині старшого віку хворіють рідко, що пояснюється природним перетворюванням або профілактичними щепленнями. Стійкість поросят-сисунів пов’язана з надходженням у їх організм антитіл із молозивом від імунних матерів.
Натомість на АЧС хворіють тварини різного віку. При бешисі на шкірі хворих свиней з’являються ділянки гіперемії у вигляді багрово-червоних або темно-фіолетових плям, які при надавлюванні стають блідими. Характерні серозний і гломерулонефрит, артрит. Антибіотики й сироватка проти бешихи свиней сприяють одужанню тварин при цьому захворюванні, але не впливають на інфекційний процес при АЧС.
Пастерельоз часто виникає спорадично й рідко набуває розмірів епізоотій. Виявляється у формі геморагічної септицемії. Супроводжується ціанозом шкіри та набряком підшкірної клітковини в ділянці міжщелепового простору, шиї, за вухами, на череві та кінцівках. Проявляється двобічною плевропневмонією, серозним лімфоденітом. При пастерельозі в 1 мл крові налічується 20–30 тис. лейкоцитів, а при АЧС спостерігають лейкопенію. Велике діагностичне значення при гострому перебігу пастерельозу має бактеріологічне дослідження. Лікування свиней антибіотиками й сульфаніламідними препаратами призводить до їх одужання. При диференціації АЧС і сальмонельозу слід враховувати, що останній виникає у вигляді ензоотій, переважно серед поросят-сисунів і молодняку до 4-місячного віку. Основні патологічні зміни локалізуються в кишечнику, легенях, селезінці. У поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок і шлунка, крововиливи у дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеральних лімфоузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.
Крім того, АЧС необхідно диференціювати від синдрому дерматиту та нефропатії поросят (СДНП), який виникає при цирковірусі типу 2 (ЦВС-2). Хвороба уражає насамперед тварин масою 20–65 кг. При цьому рівеньзахворюваності незначний (приблизно1–2%), проте смертність може становити 100%. Захворювання на СДНП непіддається лікуванню антибіотиками.
Симптомами є зміни на шкірі, які часто на початку захворювання складаються лише з дрібних червоних папул у клубовій і параанальній ділянках. Папули можуть швидко збільшуватися до еритематозних бляшок, зливатись і поширюватися на черево, груди та нижні відділи кінцівок. Діагноз встановлюється за допомогою відповідних вірусологічних досліджень.
На гемофільозний полісерозит свиней (хвороба Глесера) хворіють поросята через 8–15 діб після відлучення від свиноматок, але у великих свинарських господарствах можливі захворювання поросят-сисунів у віці до 25 діб. При гострому перебігу підвищується температура до 40,5–41,5°С. Поряд із пригніченням, кашлем, серцевою недостатністю проявляється синюшність вушних раковин і нижньої стінки черева, внутрішньої поверхні стегон. При розтині трупів поросят у черевній і плевральній порожнинах, навколосерцевій сумці виявляють накопичення значної кількості каламутної рідини з пластівцями фібрину, серозно-фібринозне запалення плеври, очеревини й перикарда. Діагноз встановлюється в результаті мікробіологічних досліджень.
При хворобі Ауєскі клінічні ознаки у поросят, щойно відлучених від свиноматки, а також у 3–4-місячних підсвинків подібні до клінічних ознак, які спостерігаються при АЧС. У багатьох хворих поросят спочатку відзначають лихоманку, пригнічення, відмову від корму, хиткість ходи, часте запалення й набряк легень. Фіксуються також ознаки риніту та кон’юнктивіту. Хвороба триває 2–3 доби, летальність сягає 70–90 %. При патологічних змінах спостерігають набряк легень, збільшення бронхіальних лімфовузлів. Трапляються крововиливи під капсулою нирок. При встановленні діагнозу враховують, що у поросят віком понад 3 місяці та дорослих свиней хвороба Ауєскі має доброякісний перебіг, переважно з ураженням органів дихання. Через 3–7 діб настає одужання майже всіх свиней. Летальність не перевищує 3–5%.
Отруєння свиней сполуками солей важких металів (ртуть, свинець) також викликають подібні клінічні й патологоанатомічні зміни, характерні для захворювання на АЧС. Клінічні ознаки проявляються масово – пригнічення, порушення функції центральної нервової системи, органів травлення, нирок. При некропсії виявляють катаральногеморагічні ентерити, геморагічний лімфаденіт брижових лімфатичних вузлів, крововиливи в селезінці, епікарді, міокарді, слизовій оболонці кишечнику. Діагноз встановлюється шляхом хімікотоксикологічних досліджень патологічного матеріалу й кормів.
05.02.2019
Будьте уважними при постановці діагнозу
Африканська чума свиней – одне з найнебезпечніших вірусних захворювань, яке завдає величезних економічних збитків.
Тому важливо диференціювати АЧС від інших хвороб, таких як – класична чума свиней, бешиха, пастерильоз, сальмонельоз, синдром дерматиту та нефропатії поросят, гемофільозний полісерозит свиней (хвороба Глесера), хвороба Ауєскі, отруєння солями тяжких металів.
Особливі труднощі виникають при диференціації АЧС і класичної чуми свиней, оскільки клінічні ознаки та патолого-анатомічні зміни при обох захворюваннях майже подібні, й помітити різницю між ними може лише кваліфікований спеціаліст.
При класичній чумі свиней весь симптомокомплекс хвороби розвивається одночасно з підвищенням температури тіла, натомість при АЧС пропасниця виявляється частіше наприкінці хвороби. У першому випадку уражаються зовнішні лімфовузли, у другому – лімфовузли внутрішніх органів. При КЧС виявляються мармуровість лімфовузлів (без різкого їх збільшення), інфаркти по краях селезінки, анемія нирок із дрібними крововиливами у кірковому шарі, дифтеритичне запалення кишок. У разі АЧС характерні явища геморагічного діатезу, значне розширення кровоносних судин, гематоми, особливо в паху, залопатковій ділянці та м’язах, крововиливи різної форми та розмірів в органах і серозних оболонках. Встановлюють геморагічний гастроентерит, набряк легень, серозно-геморагічне запалення стінок жовчного міхура, розлитий драглистий набряк підслизової оболонки сліпої кишки.
Остаточний діагноз установлюють на підставі результатів спеціальних вірусологічних і серологічних досліджень.
Бешиха вражає переважно відгодівельний молодняк у віці від 3 місяців до року, рідше – новонароджених поросят. Захворюваність при цьому не перевищує 20–30%, летальність – 55–80%. Свині старшого віку хворіють рідко, що пояснюється природним перетворюванням або профілактичними щепленнями. Стійкість поросят-сисунів пов’язана з надходженням у їх організм антитіл із молозивом від імунних матерів.
Натомість на АЧС хворіють тварини різного віку. При бешисі на шкірі хворих свиней з’являються ділянки гіперемії у вигляді багрово-червоних або темно-фіолетових плям, які при надавлюванні стають блідими. Характерні серозний і гломерулонефрит, артрит. Антибіотики й сироватка проти бешихи свиней сприяють одужанню тварин при цьому захворюванні, але не впливають на інфекційний процес при АЧС.
Пастерельоз часто виникає спорадично й рідко набуває розмірів епізоотій. Виявляється у формі геморагічної септицемії. Супроводжується ціанозом шкіри та набряком підшкірної клітковини в ділянці міжщелепового простору, шиї, за вухами, на череві та кінцівках. Проявляється двобічною плевропневмонією, серозним лімфоденітом. При пастерельозі в 1 мл крові налічується 20–30 тис. лейкоцитів, а при АЧС спостерігають лейкопенію. Велике діагностичне значення при гострому перебігу пастерельозу має бактеріологічне дослідження. Лікування свиней антибіотиками й сульфаніламідними препаратами призводить до їх одужання. При диференціації АЧС і сальмонельозу слід враховувати, що останній виникає у вигляді ензоотій, переважно серед поросят-сисунів і молодняку до 4-місячного віку. Основні патологічні зміни локалізуються в кишечнику, легенях, селезінці. У поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок і шлунка, крововиливи у дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеральних лімфоузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.
Крім того, АЧС необхідно диференціювати від синдрому дерматиту та нефропатії поросят (СДНП), який виникає при цирковірусі типу 2 (ЦВС-2). Хвороба уражає насамперед тварин масою 20–65 кг. При цьому рівеньзахворюваності незначний (приблизно1–2%), проте смертність може становити 100%. Захворювання на СДНП непіддається лікуванню антибіотиками.
Симптомами є зміни на шкірі, які часто на початку захворювання складаються лише з дрібних червоних папул у клубовій і параанальній ділянках. Папули можуть швидко збільшуватися до еритематозних бляшок, зливатись і поширюватися на черево, груди та нижні відділи кінцівок. Діагноз встановлюється за допомогою відповідних вірусологічних досліджень.
На гемофільозний полісерозит свиней (хвороба Глесера) хворіють поросята через 8–15 діб після відлучення від свиноматок, але у великих свинарських господарствах можливі захворювання поросят-сисунів у віці до 25 діб. При гострому перебігу підвищується температура до 40,5–41,5°С. Поряд із пригніченням, кашлем, серцевою недостатністю проявляється синюшність вушних раковин і нижньої стінки черева, внутрішньої поверхні стегон. При розтині трупів поросят у черевній і плевральній порожнинах, навколосерцевій сумці виявляють накопичення значної кількості каламутної рідини з пластівцями фібрину, серозно-фібринозне запалення плеври, очеревини й перикарда. Діагноз встановлюється в результаті мікробіологічних досліджень.
При хворобі Ауєскі клінічні ознаки у поросят, щойно відлучених від свиноматки, а також у 3–4-місячних підсвинків подібні до клінічних ознак, які спостерігаються при АЧС. У багатьох хворих поросят спочатку відзначають лихоманку, пригнічення, відмову від корму, хиткість ходи, часте запалення й набряк легень. Фіксуються також ознаки риніту та кон’юнктивіту. Хвороба триває 2–3 доби, летальність сягає 70–90 %. При патологічних змінах спостерігають набряк легень, збільшення бронхіальних лімфовузлів. Трапляються крововиливи під капсулою нирок. При встановленні діагнозу враховують, що у поросят віком понад 3 місяці та дорослих свиней хвороба Ауєскі має доброякісний перебіг, переважно з ураженням органів дихання. Через 3–7 діб настає одужання майже всіх свиней. Летальність не перевищує 3–5%.
Отруєння свиней сполуками солей важких металів (ртуть, свинець) також викликають подібні клінічні й патологоанатомічні зміни, характерні для захворювання на АЧС. Клінічні ознаки проявляються масово – пригнічення, порушення функції центральної нервової системи, органів травлення, нирок. При некропсії виявляють катаральногеморагічні ентерити, геморагічний лімфаденіт брижових лімфатичних вузлів, крововиливи в селезінці, епікарді, міокарді, слизовій оболонці кишечнику. Діагноз встановлюється шляхом хімікотоксикологічних досліджень патологічного матеріалу й кормів.