Західний кукурудзяний жук

(Diabrotica virgifera Le Conte) небезпечний шкідник кукурудзи

Західний кукурудзяний жук є одним із найнебезпечніших шкідників кукурудзи. Його батьківщиною є Північна Америка, поширений він у країнах Європи, де вирощується кукурудза, таких як Югославія, Румунія та інші. Найбільш ймовірна територія його проникнення Україну і південь Росії – Краснодарський край.

Живиться жук на рослинах кукурудзи, а за відсутності їх також може живитись коріннями деяких злакових трав, але тоді вони нездатні повноцінно розвиватись.

Західний кукурудзяний жук належить до сімейства листоїдів (Chrysomelidae). За рік жук розвивається в одному поколінні. Зимує на стадії яйця в ґрунті, де відроджуються личинки і харчуються корінням кукурудзи. Личинки червоподібні та мають біле забарвлення. Лялечки західного кукурудзяного жука знаходяться в невеликих камерах у ґрунті. Дорослі жуки мають жовто-зелене забарвлення, розмір їх варіює від 6 до 8мм.

Коли жуки виходять із стадії лялечки кукурудза саме знаходиться у фазі цвітіння, і жуки відразу починають живитися листям і пилком на квітах. Щойно відроджені жуки паруються та відкладають яйця у перші два тижні свого життя, та закінчують відкладання яєць до кінця серпня.

У вересні місяці жуки починають гинути. Яйцям для відродження личинок потрібно впасти в діапаузу, та частина личинок може вилупитися ще в осини підчас довгої теплої осені. Для діапаузи температура ґрунту повинна бути в межах 4 – 5⁰С. Розвиток личинок при температурі 15 – 29⁰С проходить 17 – 38 днів. Дорослі жуки самотужки можуть долати відстань до 10км, що є одним із способів розповсюдження його у вільні від нього зони.

Найбільш шкодочинною фазою розвитку є личинки, які живляться молодим корінням кукурудзи, в результаті коріння погано розвиваються і при інтенсивному пошкоджені рослини стають ніби підрізаними, і при сильному вітрі та проливних дощах легко вилягають, це призводить до такого явища як «гусяча шия», це ускладнює збирання врожаю та збільшення витрат при збиранні.

Пошкоджені корені набувають червонуватого забарвлення і можуть вражатися кореневою гниллю, а в результаті пошкодження генеративних органів можуть утворюватися качани, в яких відсутні зерна, що веде до втрати їх товарної цінності. Для руйнування кореневої системи досить 25 личинок на рослину.

Виявляють жуків при огляді рослин, особливо в період їх харчування пилком, відловлюють їх на харчові пастки та жовті клейові і феромонні пастки.

Швидкому поширенню жука в Європі сприяють сприятливі кліматичні умови та наявність доброї кормової бази. Швидкість поширення його в Європейському регіоні становить в середньому 40 – 50км. на рік.

Хімічні заходи боротьби. На території нового вогнища жука потрібно проводити комплексну боротьбу хімічними препаратами, а на наступний день після хімічної обробки рослини зрізують, подрібнюють і заорюють з внесенням інсектициду в ґрунт. Після оранки ґрунт обробляють інсектицидом, а на полі встановлюють феромонні та харчові пастки для виявлення і вилову жуків що залишилися живими. У разі повторного виявлення жуків, через 10 – 12 днів після першої проводять другу обробку. Для боротьби з кукурудзяним жуком рекомендують такі препарати: «Талстар» по листю з розрахунку 0,075 – 0,3 л / га і 0,3 – 0,5 л / га при обробітку ґрунту.

Агротехнічні заходи боротьби. Ефективним прийомом у боротьбі з жуком є додержання сівозмін, а також оранка полів що сприяє вимерзанню яєць жука.

Щоб значно зменшити ризик зараження посівів західним кукурудзяним жуком, неможна висівати кукурудзу у вогнищах і прилеглих до них полях протягом 3-4 років.

 

А.В. Дегтяр – начальник Державної інспекції з карантину Рослин по Херсонській області