Ще півстоліття тому в Україні щороку реєстрували понад 150 випадків сказу, але завдяки вакцинації ця смертельна хвороба почала відступати, і вже наприкінці 90-х спостерігались лише поодинокі випадки.
Сказ – гостра інфекційна хвороба, що за міжнародною класифікацією належить до особливо небезпечних інфекцій, бо завжди закінчується смертю. Хворобу спричиняють віруси, які уражають центральну нервову систему теплокровних тварин і людини. Вірус сказу виділяється зі слиною хворих тварин і передається людині через укус або ослинення шкіри, коли на ній є макро- або мікротравми. Рідше спостерігається зараження під час знімання шкур з хворих на сказ тварин, особливо лисиць.
Період інкубації (час від зараження до появи симптомів) триває від 10 діб до одного року і більше, але найчастіше становить 30-90 діб.
Тривалість інкубаційного періоду значною мірою залежить від локалізації укусу. Короткий інкубаційний період спостерігається в разі укусів у ділянку обличчя, голови, пальців рук; найдовший – у разі поодиноких укусів легкого ступеня або ослинення тулуба й ніг. Встановлено, що у тварин слина може бути заразною до появи клінічних ознак. Тобто, можна заразитись від тварини, яка не є хворою, а є лише носієм вірусу. При цьому тварина поводиться не агресивно, а лагідно облизує того, кого любить. Достатньо зараженій слині потрапити на кон’юнктиву ока, у ніс, на губи, на ушкоджену шкіру навіть при незначній подряпині, і цього вже досить, щоб вірус потрапив у кров.
Для запобігання захворюванню на сказ після укусу або ослинення шкіри чи слизових оболонок скаженою, підозрілою на сказ або невідомою твариною слід негайно звернутися до найближчого пункту невідкладної медичної допомоги. Рану після укусу ретельно промивають великою кількістю води з милом, а також дезінфікують йодом, спиртом, розчином калію перманганату, перекисом водню.
Лікар призначає щеплення за схемою залежно від місця укусу і важкості ушкодження.
Специфічної терапії захворювання на сказ у світі не існує, тому програма раціонального проведення щеплень проти сказу залишається пріоритетною.
Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сільськогосподарські тварини – 32%, дикі – 38,5%, собаки – 12,2%, коти – 17,3%.
Отже, варто пам’ятати: нещеплені тварини створюють потенціальний ризик для здоров’я та життя людини.
18.01.2019
Сказ – небезпечна хвороба
Ще півстоліття тому в Україні щороку реєстрували понад 150 випадків сказу, але завдяки вакцинації ця смертельна хвороба почала відступати, і вже наприкінці 90-х спостерігались лише поодинокі випадки.
Сказ – гостра інфекційна хвороба, що за міжнародною класифікацією належить до особливо небезпечних інфекцій, бо завжди закінчується смертю. Хворобу спричиняють віруси, які уражають центральну нервову систему теплокровних тварин і людини. Вірус сказу виділяється зі слиною хворих тварин і передається людині через укус або ослинення шкіри, коли на ній є макро- або мікротравми. Рідше спостерігається зараження під час знімання шкур з хворих на сказ тварин, особливо лисиць.
Період інкубації (час від зараження до появи симптомів) триває від 10 діб до одного року і більше, але найчастіше становить 30-90 діб.
Тривалість інкубаційного періоду значною мірою залежить від локалізації укусу. Короткий інкубаційний період спостерігається в разі укусів у ділянку обличчя, голови, пальців рук; найдовший – у разі поодиноких укусів легкого ступеня або ослинення тулуба й ніг. Встановлено, що у тварин слина може бути заразною до появи клінічних ознак. Тобто, можна заразитись від тварини, яка не є хворою, а є лише носієм вірусу. При цьому тварина поводиться не агресивно, а лагідно облизує того, кого любить. Достатньо зараженій слині потрапити на кон’юнктиву ока, у ніс, на губи, на ушкоджену шкіру навіть при незначній подряпині, і цього вже досить, щоб вірус потрапив у кров.
Для запобігання захворюванню на сказ після укусу або ослинення шкіри чи слизових оболонок скаженою, підозрілою на сказ або невідомою твариною слід негайно звернутися до найближчого пункту невідкладної медичної допомоги. Рану після укусу ретельно промивають великою кількістю води з милом, а також дезінфікують йодом, спиртом, розчином калію перманганату, перекисом водню.
Лікар призначає щеплення за схемою залежно від місця укусу і важкості ушкодження.
Специфічної терапії захворювання на сказ у світі не існує, тому програма раціонального проведення щеплень проти сказу залишається пріоритетною.
Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сільськогосподарські тварини – 32%, дикі – 38,5%, собаки – 12,2%, коти – 17,3%.
Отже, варто пам’ятати: нещеплені тварини створюють потенціальний ризик для здоров’я та життя людини.